До Римлян послання святого апостола Павла читáння.
Рим. 84 зач.; 3, 19-26.
19. Браття, ми знаємо, що все, що закон говорить, тим, які під законом, говорить, щоб усякі уста замовкли і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом; 20. бо ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається.
21. Тепер же без закону явилася Божа справедливість, засвідчена законом і пророками; 22. справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці. 23. Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі: 25. якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоб виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх, 26. за час довготерпіння Божого, щоб виявити свою справедливість за нинішнього часу, щоб він був справедливий і оправдував того, хто вірує в Ісуса.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Мт. 20 зач. 7, 1-8.
1. Сказав Господь: Не судіте, щоб вас не судили; 2. бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють.
3. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці не бачиш? 4. Або як можеш твоєму братові сказати: дай, вийму скалку в тебе з ока, як он колода в твоїм оці ?
5. Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку.
6. Не давайте святого псам, і не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами і, обернувшись, не роздерли вас.
7. Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. 8. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчинять.
Мт. 7, 1-8. «Не судіте, щоб вас не судили».
Нам складно визнавати власні недоліки, а ще складніше – поборювати їх. Та ми добре бачимо кожну хибу в інших і ще краще знаємо, що зробити, щоб її позбутися.
Нам ріже око і пронизує слух чужа гріховність, ми навіть не можемо вкласти собі в голову, як люди можуть так жити. Але чудово знаходимо пояснення і виправдання кожного свого кроку і обставини, що не дають позбутися цього.
Нас дивує віддаленість інших від Бога і те, як мало місця для Нього в їхньому житті. Але самі не надто часто застановляємося на Господній присутності, а часто керуємося традицією ставати перед іконами, щоб вимовити ще одне прохання чи знову вилляти жалі.
Що з тим робити? Скеруймо це збільшувальне скло на своє життя. пробуймо позбутися власних слабкостей і сприймімо їх із такою строгістю, як вміємо це робити щодо інших. І лише, коли вдасться досягти успіху у власній переміні, зможемо комусь щось радити.
